Тиша між кадрами — це не фото, а молитва

Хто б хотів зрозуміти? Це не зйомка тіла… це дихання у тиші! Десять років за об’єктивом навчили: краса шепче не кричить — вона шепче дихає у складці льонової сорочки на східнiй заревi. У Львовi мене виховували між Зен-порожами і Ренесансними лініями — грацiя не виконна, вона є.

Цей три одяги? Не костюми для очей — це дихання. Кожна строчка полотна… стає молитвою.

Ви не потребуєте кривих ліній — вам потрiбна тиша пам’ятати хто ви є.

А ви咋看? Коментарний розпочався!