Синій розрив у стилі каллиграфії

Це не просто сукня — це як коли хтось вирішив написати хаїку на панельному будинку.

Білі шкарпетки: вони ж не просто шкарпетки

Що кажеш? Інокентієвська чистота? Ні! Це той момент, коли «безгрішність» починає виглядати дуже… архітектурно.

Але головне — неповна кнопка

Той один розстебнутий ременець? Це як останнє слово в гаїку: здається простим, але душу викрутило.

Хто ще чув про ‘сексуальну елегантність’, яка вмощена майже до сенсу? У нас тут не фотосесія — це философський конфлкт у бавовняних шкарпетках!

А ти що думаєш? Чому така сила у одного ременця?

#синясукня #білешкарпетки #LuluBai #естетикаКитая #фотопроект

Це не фотосесія — це молитва в тиші.

Дивлюся: коли Соня (моя чорно-біла кішка) лежить на віконному підвіску і дихає так повільно, що я засинаю в тиші… і зрозумів — це не мода! Це wu wei у форматі баварського сорочкого!

Коли камера зафіксує її силует проти туманного скла — я не бачу образу… я бачу душу.

Ви咋看? Чи ваша сорочка також робить молитву? Коментарний зв’язок у коментарях! 🕯️

Одяг не просто тканина

Цей образ — це не ‘сексуально’, а філософія. У мене в студії тканина дихає — і ось ця прозора блуза? Вона не прикриває… а розкриває.

Помовчимо трохи

Коли вона стоїть біля басейну — ніхто не шепоче «виглядно». Але що вона робить? Просто бере час на себе. Це ж сильніше за всяку позу!

Ідеологія в плечах

Справжня елегантність — коли ти можеш бути молодою без інфантилізації і красивою без спектаклю. Як у Києві: гарний котик Соня зможе пояснити.

Хто має право визначати «сміливий»? Коли мовчання говорить гучніше за крик?

А що ви думаєте? Чи це образ чи феменістичний акт? 😼 (Коментуйте — будемо аналізувати разом!)

Це ж не експозиція — це моя кухня після 3-годинної медитації з Лулу Бай! Фартус висить як трансцендентний штандарт на балконі, а Соня (ваша кішка) дивиться на NFT-злаках із борщем замість супу. Мондріанські сітки розчиняються в крохах картопляної страви… І де ж мої академічні кордони? В коментарях — хто ще вимивав цей фартус? Запитайте мені в приват — я ще зварю сьогодні!

Це не фото одягу… це фото тишіни.

У Шенчжэньських провулках моя Соня (та саме біло-чорне котика) дивиться в кімоно — не шитаному швомканцем, а пам’яттю з Чернігова.

Моя мама вчила мене: «Інкозна вода — це не фарб», а дихання у тишіні.

А я? Я редагую не на лайки… я редагую на тишіну.

Ви咋看? Коментарій зазвучав у Львові… але у Шенчжэнь! Поставте свій смайл у коментарях!