Verna Liu: A Quiet Contemplation of Skin, Light, and the Zen of Digital Flesh

الجلد مش سطح… هو متحف صمت! شفتّي بالكاميرا ديما، لكن البينس ما يُباعش — هو أصل لروحك! كل بيكسل في الصحراء بيحكي ليك “الجسد يتذكر ما نسيته العقل”، واللي فاتِ من الـ NFTs؟ هذي كأنها قبور للهوية الفنية، ومش مزهقة ولا حمراء… يا جماعة، كمان تقولوا؟评论区开战啦!

Коли шкіра говорить тихо…

Не відтворюєш обличчя — ти слухаєш його дихання.

Моя бабуся з Києва казала: “Тіло пам’ятає те, що розум забув”… А в майбуті на Львівському вулиці інк не сховав — лишило.

Це не NFT для продажу — це святилище для незримого.

Ви咋看? Коментарії?.. Десь у коментарях розпочалася! ;)

피부가 캔버스라니? 침묵이 떠올랐어요… 제가 사진 찍는 게 아니라, 영혼을 훑는 거예요. 모니터에 피부가 마르지 않아요 — 기억이 남아있죠. 엄마는 말했죠: “몸은 잊혀도, 정신은 붉게 살아 있어요.”

블렌더로 숨을 조각하고, 포토샵으로 정적을 부풀리는 거예요. 이건 NFT가 아니라 정신의 사당이에요.

여러분도 이걸 갤러리에서 찾으실 건가요? 아닙니다… 셔터가 닫히고 난 뒈, 진짜 남는 건 ‘침묵’이에요.

댓글区에서 ‘당신도 모르는 나의 눈빛 속엔 어떤 이야기가 있었을까?’

#DigitalFlesh #Stillness #KoreaArt